Корзина
8 отзывов
+380966122121
+380966122121
+380
96
612-21-21
+380
93
005-56-14
Невизнання цивільного права особи іншою особою підлягає захисту у суді навіть на майбутнє незважаючи на те, що на день розгляду справи спору щодо цього права ще не існує (ВСУ від 13 квітня 2016р, справа № 6-2981цс15)

Невизнання цивільного права особи іншою особою підлягає захисту у суді навіть на майбутнє незважаючи на те, що на день розгляду справи спору щодо цього права ще не існує (ВСУ від 13 квітня 2016р, справа № 6-2981цс15)

01.06.16

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-2981цс15: Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб’єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб’єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб’єктивного права.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов’язання вчинити певні дії, особа має суб’єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Суддя Верховного Суду України                                                                        А.ГЯрема

                                                                                                               

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

13 квітня 2016 року                                                                                                                                                                                       м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, третя особа  Міністерство освіти і науки України, про стягнення заборгованості з виплати стипендії та зобов’язання вчинити певні дії за заявою Харківського національного автомобільно-дорожнього університету про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року заступник прокурора Харківської області в інтересах ОСОБА_1  звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_1 з 1 вересня 2014 року навчається в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті (далі – ХНАДУ).

На час вступу до ХНАДУ батько ОСОБА_1, ОСОБА_2, мав стаж роботи під землею тривалістю більше 15 років.

Вважаючи, що згідно із частиною першою статті 5 Закону України від 2 вересня 2008 року № 345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі – Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці») ОСОБА_1 відноситься до осіб, батьки яких є шахтарями і мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, тому має право на отримання стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, однак з вересня до листопада 2014 року стипендія йому нараховувалася в розмірі 730 грн на місяць, а в грудні 2014 року – 747 грн 52 коп., що нижче від рівня прожиткового мінімуму, заступник прокурора Харківської області просив: стягнути з ХНАДУ на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати стипендії за період з 1 вересня до 31 грудня 2014 року в сумі 1 тис. 935 грн; зобов’язати ХНАДУ в подальшому виплачувати стипендію ОСОБА_1 в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб; стягнути з відповідача судові витрати.

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 17 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від
26 серпня 2015 року, позов заступника прокурора Харківської області задовольнив у повному обсязі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 жовтня 2015 року відмовив ХНАДУ у відкритті касаційного провадження.

У заяві ХНАДУ про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення щодо задоволення позову в частині стягнення заборгованості з виплати стипендії та відмови в задоволенні позову в частині зобов’язання в подальшому виплачувати стипендію в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ХНАДУ посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року у справі за позовом  заступника прокурора Харківської області в інтересах неповнолітньої фізичної особи до ХНАДУ про стягнення заборгованості з виплати стипендії та зобов’язання провести перерахунок стипендії (№ 6-18629ск15).

Так, постановляючи вказану ухвалу від 31 серпня 2015 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов’язання в подальшому вчиняти певні дії, виходив з того, що закон не передбачає захисту судом цивільних прав та інтересів на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло, тому судове рішення суду першої інстанції в указаній частині не відповідає положенням статті 15 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ХНАДУ в період з 1 вересня до 31 грудня 2014 року нарахував ОСОБА_1 стипендію в меншому розмірі, ніж це встановлено Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; указаний Закон необхідно застосовувати при нарахуванні стипендії ОСОБА_1 і в подальшому.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (стаття 15 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не відповідають висновкам, зробленим у наданому для порівняння судовому рішенні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_1 з 1 вересня 2014 року навчається у ХНАДУ на бюджетній основі.

Згідно з довідкою відокремленого підрозділу шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля» від 2 червня 2014 року та копією трудової книжки ОСОБА_2 на момент вступу позивача до ХНАДУ його батько мав стаж роботи під землею тривалістю більше 15 років.

У період з вересня до листопада 2014 року ХНАДУ нарахував ОСОБА_1 стипендію в розмірі 730 грн, а в грудні 2014 року – 747 грн. 52 коп., що нижче від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» в 1 тис. 218 грн.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб’єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб’єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб’єктивного права.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов’язання вчинити певні дії, особа має суб’єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Обраний заступником прокурора Харківської області спосіб захисту порушеного права позивача в частині позовних вимог про зобов’язання виплачувати стипендію ґрунтується на нормах статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 3, 15 ЦПК  України.

Суди у справі, яка переглядається, дійшли по суті обґрунтованих висновків про порушення та невизнання ХНАДУ права ОСОБА_1 на отримання стипендії відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, у тому числі й про зобов’язання виплачувати стипендію, суди в цій справі виходили з доведеності цих вимог.

За таких обставин суд касаційної інстанції в справі, яка переглядається, ухвалив законне судове рішення в частині зобов’язання виплачувати стипендію.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Харківського національного автомобільно-дорожнього університету про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

 

 

 

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

 

 

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко