Корзина
8 отзывов
+380966122121
+380966122121
+380
96
612-21-21
+380
93
005-56-14
Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

25.08.16

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

14 червня 2016 року                                                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Волкова О.Ф.,

 

суддів:

Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуменюка В.І.,        Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І.,        Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,         Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: позивача – ОСОБА_1,

                                             третьої особи – ОСОБА_3, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – держреєстратор) Державної реєстраційної служби України (далі – ДРСУ) Молдованової Галини Миколаївни, держреєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, ДРСУ, Головного управління юстиції у м. Києві (далі – ГУЮ у м. Києві), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кей-Колект», ТОВ «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення держреєстратора ДРСУ Молдованової Г.М. від 26 січня 2015 року № 18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру загальною площею 156,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1, – за ТОВ «Кей-Колект» (далі – рішення № 18860992, спірне майно відповідно), визнати протиправними дії держреєстратора реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М., що полягають у внесенні запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) на підставі рішення № 18860992; скасувати запис про право власності № 8655321 в Реєстрі, який був внесений на підставі рішення № 18860992.

Суди встановили, що 23 листопада 2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБОЮ_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000 (далі – Кредитний договір), за умовами якого останній отримав на строк до 23 листопада 2027 кошти у сумі 458 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали договір іпотеки від 23 листопада 2007 року № 70847 (далі – Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. за реєстраційним № 5948.

Згідно з умовами Договору ОСОБА_2 передав в іпотеку спірне майно.

За умовами договору факторингу від 13 лютого 2012 року та додатка № 1 до нього приватного акціонерного товариства «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за Договором.

На підставі договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до переліку яких входить Договір.

28 лютого 2014 року ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБІ_2 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені, а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30-ти днів з моменту отримання повідомлення.

22 січня 2015 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно – спірне майно.

Разом із заявою ТОВ «Кей-Колект» подало: договір про надання споживчого кредиту та його копію, Договір та його копію, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та його копію, копію договору факторингу, копію договору про відступлення права вимоги.

26 січня 2015 року держреєстратор Молдованова Г.М. прийняла рішення  № 18860992.

На підставі зазначеного рішення держреєстратор реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис до Реєстру.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 червня 2015 року в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня         2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення № 18860992, в іншій частині позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з умовами Договору необхідним є укладення окремого договору між ОСОБОЮ_2 і ТОВ «Кей-Колект». Оскільки такий договір не укладено, суд дійшов висновку про протиправність рішення № 18860992.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2015 року, рішення суду апеляційної інстанції скасував, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року залишив у силі, вказавши, що за змістом положень статті 36 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Тобто сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом № 898-IV.

            У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), представник ОСОБИ_2 – ОСОБА_4, посилаючись на неоднакове застосування статей 36, 37 Закону № 898-IV, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2014 року № К/800/27837/14, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року та Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року № 5011-62/568-2012.

У рішенні від 22 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України виходячи з відсутності виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки, направлення повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки дійшов висновку, що, здійснюючи державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, держреєстратор діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а саме не перевірив наявність всіх документів, передбачених договором, необхідних для переходу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року цей суд, вирішуючи спір про погашення заборгованості за договором позики грошових коштів шляхом звернення стягнення на квартиру, яка є приватною власністю позичальника, та визнання за ним права власності на зазначену квартиру, дійшов висновку, що оскільки договором іпотеки передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов’язання на підставі окремого договору, а іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору не реалізував, то позивач обрав неправильний спосіб захисту порушених прав.

У рішенні Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року цей суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось у договорі іпотеки, та незаконність дій держреєстратора з огляду на те, що положення пункту 5.2.2 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону № 898-IV, а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з < … > питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів < … > ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано  статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву представника ОСОБИ_2 – ОСОБИ_4 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                     

О.Ф. Волков

 

Судді:                                    В.П. Барбара

І.С. Берднік

 

М.І. Гриців

В.І. Гуменюк

 

А.А. Ємець

П.І. Колесник

 

О.А. Коротких

 

О.В. Кривенда

Н.П. Лященко

 

В.Л. Маринченко

Л.І. Охрімчук

 

П.В. Панталієнко

О.І. Потильчак

 

Я.М. Романюк

І.Л. Самсін

 

О.О. Терлецький

І.Б. Шицький

 

А.Г. Ярема

 
Предыдущие новости