Корзина
8 отзывов
+380966122121
+380966122121
+380
96
612-21-21
+380
93
005-56-14
ВСУ зобов’язав сплачувати судовий збір за подання позовів про захист прав споживачів.

ВСУ зобов’язав сплачувати судовий збір за подання позовів про захист прав споживачів.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1121цс16:

04.01.17

Відповідно до частини першої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

  Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

                                                                                                  П О С Т А Н О В А

                                                                                          І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року

 

                           м. Київ


Судові палати у цивільних, адміністративних

та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Охрімчук Л.І.,

суддів:

Берднік І.С.,

Ємця А.А.,

Прокопенка О.Б.,

 

Волкова О.Ф.,

Жайворонок Т.Є.,

Романюка Я.М., 

 

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

Кривенди О.В.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 


розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року, 

в с т а н о в и л и :

21 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі – ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22 серпня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; був звільнений згідно з наказом підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною першою статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КзпП України) за згодою сторін. У день звільнення розрахунку з ним відповідач не провів.

Димитровський міський суд Донецької області рішенням від 19 серпня 2013 року стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь позивача 15 тис. 539 грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 березня до 31 травня 2013 року.

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, зобов’язав ДП «ВК «Краснолиманська» нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 6 днів відпустки за період з 18 січня до 25 березня 2013 року.     

Посилаючись на те, що станом на 20 січня 2015 року відповідач йому не виплатив цієї компенсації, позивач просив на підставі статей 24, 34 Закону України «Про оплату праці», статей 115, 225, 233, 2371 КзпП України стягнути з нього 174 тис. 41 грн 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 900 грн моральної шкоди.  

Димитровський міський суд Донецької  області рішенням від 27 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» задовольнив частково: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 142 тис. 271 грн 84 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» у дохід держави 1 тис. 422 грн 72 коп. судового збору.

Апеляційний суд Донецької області рішенням від 19 січня 2016 року рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року змінив: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь   ОСОБА_1 1 тис. 500 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» в дохід держави 243 грн 60 коп. судового збору.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року залишив без руху з передбаченої частиною другою статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави несплати судового збору за подання касаційної скарги особою, яка не звільнена від сплати судового збору, і надав строк для усунення недоліків. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику з підстав, передбачених частиною другою статті 121, статтею 328 ЦПК України, а саме невиконання особою, що подала касаційну скаргу, вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 лютого 2016 року щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги. 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати це судове рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії: ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  15 червня, 10 вересня, 16, 28, 29 грудня 2015 року, 15, 16 січня, 3, 17 лютого,         23 березня, 5, 14, 18, 25 і 27 квітня 2016 року; ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня, 20 квітня 2016 року; ухвали Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, 2 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві  ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.  

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі за позовом фізичної особи до роботодавця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, що переглядається, постановляючи ухвалу від 25 квітня 2016 року про визнання касаційної скарги неподаною й повернення її заявнику, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що на час подання касаційної скарги була чинною редакція Закону України «Про судовий збір», за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються тільки позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, і що згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, та дійшов висновку про те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня, 25 і 27 квітня 2016 року міститься висновок про те, що при поданні касаційної скарги на судові рішення у справах за позовами, що випливають з інших трудових правовідносин та щодо відшкодування моральної шкоди, судовий збір справляється тільки в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачі при поданні позову за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).       

В ухвалі Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року зазначено, що в задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору при поданні до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення у справі за позовом фізичної особи до роботодавця про визнання переведення та звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, немає необхідності, оскільки при поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).    

Постанови Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, надані заявником на підтвердження підстав для перегляду зазначеного рішення суду касаційної інстанції за пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, не дають підстав для висновку про його невідповідність зазначеним у цих постановах висновкам щодо застосування положень Закону України «Про судовий збір», оскільки позивачі у справах, що переглядав Верховний Суд України, були звільнені від сплати судового збору під час розгляду справ у всіх судових інстанціях.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги). 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України, частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.        

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов’язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року                 № 3674-VІ «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VІІІ). Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Закон № 484-VІІІ набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі – за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.  

Отже, починаючи з 1 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заявник вважав, що в разі звільнення позивача від сплати судового збору його розмір становить нуль.

Однак із зазначеним твердженням неможливо погодитися.

Судовий збір виконує компенсаційну функцію, і положення статей 4, 5 Закону України «Про судовий збір» слід розглядати в системному взаємозв’язку з положеннями процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тобто, незважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, цей збір стягується.

Стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги  (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, установивши, що на час подання касаційної скарги була чинною редакція Закону України «Про судовий збір», за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, касаційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.

За таких обставин підстав для скасування ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року немає.

Крім того, на обгрунтування передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав перегляду судових рішень заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня, 10 вересня, 16, 28, 29 грудня 2015 року, 15, 3, 17 лютого, 23 березня, 5, 14, 18 квітня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   20 квітня 2016 року.

Однак ці судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги), оскільки їх порівняння із судовими рішеннями суду касаційної інстанції, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

       Л.І. Охрімчук

1121цс16: Відповідно до частини першої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

                Обов’язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

                                                                                                  П О С Т А Н О В А

                                                                                          І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року

 

                           м. Київ


Судові палати у цивільних, адміністративних

та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Охрімчук Л.І.,

суддів:

Берднік І.С.,

Ємця А.А.,

Прокопенка О.Б.,

 

Волкова О.Ф.,

Жайворонок Т.Є.,

Романюка Я.М., 

 

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

Кривенди О.В.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 


розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року, 

в с т а н о в и л и :

21 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі – ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22 серпня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; був звільнений згідно з наказом підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною першою статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КзпП України) за згодою сторін. У день звільнення розрахунку з ним відповідач не провів.

Димитровський міський суд Донецької області рішенням від 19 серпня 2013 року стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь позивача 15 тис. 539 грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 березня до 31 травня 2013 року.

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, зобов’язав ДП «ВК «Краснолиманська» нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 6 днів відпустки за період з 18 січня до 25 березня 2013 року.     

Посилаючись на те, що станом на 20 січня 2015 року відповідач йому не виплатив цієї компенсації, позивач просив на підставі статей 24, 34 Закону України «Про оплату праці», статей 115, 225, 233, 2371 КзпП України стягнути з нього 174 тис. 41 грн 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 900 грн моральної шкоди.  

Димитровський міський суд Донецької  області рішенням від 27 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» задовольнив частково: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 142 тис. 271 грн 84 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» у дохід держави 1 тис. 422 грн 72 коп. судового збору.

Апеляційний суд Донецької області рішенням від 19 січня 2016 року рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року змінив: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь   ОСОБА_1 1 тис. 500 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» в дохід держави 243 грн 60 коп. судового збору.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року залишив без руху з передбаченої частиною другою статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави несплати судового збору за подання касаційної скарги особою, яка не звільнена від сплати судового збору, і надав строк для усунення недоліків. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику з підстав, передбачених частиною другою статті 121, статтею 328 ЦПК України, а саме невиконання особою, що подала касаційну скаргу, вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 лютого 2016 року щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги. 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати це судове рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії: ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  15 червня, 10 вересня, 16, 28, 29 грудня 2015 року, 15, 16 січня, 3, 17 лютого,         23 березня, 5, 14, 18, 25 і 27 квітня 2016 року; ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня, 20 квітня 2016 року; ухвали Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, 2 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві  ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.  

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі за позовом фізичної особи до роботодавця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, що переглядається, постановляючи ухвалу від 25 квітня 2016 року про визнання касаційної скарги неподаною й повернення її заявнику, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що на час подання касаційної скарги була чинною редакція Закону України «Про судовий збір», за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються тільки позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, і що згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, та дійшов висновку про те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня, 25 і 27 квітня 2016 року міститься висновок про те, що при поданні касаційної скарги на судові рішення у справах за позовами, що випливають з інших трудових правовідносин та щодо відшкодування моральної шкоди, судовий збір справляється тільки в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачі при поданні позову за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).       

В ухвалі Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року зазначено, що в задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору при поданні до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення у справі за позовом фізичної особи до роботодавця про визнання переведення та звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, немає необхідності, оскільки при поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).    

Постанови Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, надані заявником на підтвердження підстав для перегляду зазначеного рішення суду касаційної інстанції за пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, не дають підстав для висновку про його невідповідність зазначеним у цих постановах висновкам щодо застосування положень Закону України «Про судовий збір», оскільки позивачі у справах, що переглядав Верховний Суд України, були звільнені від сплати судового збору під час розгляду справ у всіх судових інстанціях.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги). 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України, частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.        

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов’язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року                 № 3674-VІ «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VІІІ). Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Закон № 484-VІІІ набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі – за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.  

Отже, починаючи з 1 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заявник вважав, що в разі звільнення позивача від сплати судового збору його розмір становить нуль.

Однак із зазначеним твердженням неможливо погодитися.

Судовий збір виконує компенсаційну функцію, і положення статей 4, 5 Закону України «Про судовий збір» слід розглядати в системному взаємозв’язку з положеннями процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тобто, незважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, цей збір стягується.

Стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги  (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, установивши, що на час подання касаційної скарги була чинною редакція Закону України «Про судовий збір», за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, касаційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.

За таких обставин підстав для скасування ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року немає.

Крім того, на обгрунтування передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав перегляду судових рішень заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня, 10 вересня, 16, 28, 29 грудня 2015 року, 15, 3, 17 лютого, 23 березня, 5, 14, 18 квітня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   20 квітня 2016 року.

Однак ці судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги), оскільки їх порівняння із судовими рішеннями суду касаційної інстанції, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

       Л.І. Охрімчук