ЯК ПОВЕРНУТИ ВКЛАДИ, ДЕПОЗИТИ КРИМСЬКИХ (ВІДДІЛЕНЬ) БАНКІВ

Останнім часом, досить часто виникає питання повернення депозитів (вкладів) відділень та філій, що розташовувались на півострові Автономної Республіки Крим у складі України. На жаль, практика показує, що після анексії АРК Крим, більшість банків анулювали рахунки вкладників, та відмовились повертати кошти громадянам.
На питання, що виникає у кожного такого вкладника відповідаю: дані дії банків є незаконними.
Дійсно, явились в місті у 2014 року набрала чинності Постанова №620 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06.05.2014 року. Таким чином, всі відділення, що були розташовані на території АРК Крим фактично та юридично припинили свою діяльність.
Чимало громадян, у зв'язку з даними подіями навіть втратили надію на повернення власних коштів. Альо вклади кримчан нікуди не ділись, їх і зараз можна повернути. Якщо на звернення до банку ви отримали відмову, або мовчання, є дієвий та законний шлях повернення коштів, а саме судовий позов.
Перше питання, яке виникає: на кого подавати до суду, хто відповідач? Відповідаючи на дані питання, хочу звернути вашу увагу, на те, що Договір вкладу, (рахунку), депозитного вкладу ві, жителі АРК Новини укладали не з філією, відділенням банку, а з самим банком. Згідно з чинним законодавством (ст. 95 Цивільного кодексу України, ст. 64 Господарського кодексу України) відділення та філії не є юридичними особами, отже договори були заключні з банками, головні управління яких знаходяться на території України.
Ліквідація банком своєї філії, відділення не звільняє банк від виконання своїх обов'язків за Договорами, які були укладені даними філіями (відділеннями) та не припиняє дію договорів. Більше того, такі дії банків є протизаконними, та такими, що грубо порушують права громадян, норми чинного законодавства та умови договору, адже всі договори були укладені з банками на території України, згідно з законодавством України. На сьогоднішній день, не існує закону, який би забороняв отримувати вклади, або обмежував громадян в отриманні такого.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України чітко передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 3 цієї статті, чітко визначено, що «Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд».
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належний чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Згідно з п. 22 ст. 1 цього Закону, споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
За приписами ч. 5 ст. 10 Закону, у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.
Правова позиція, щодо цього висловлена й ВСУ при розгляді справи № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року:
«Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочивши виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язання язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини п'ятдесят п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Судами встановлено, що позивачі у день закінчення рядок дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів.
У зв'язку з цим банк був зобов'язаннями язаний повернути вкладникам депозитні кошти з відсотками в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року, проте повернувши кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов'язання.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України».
Також, відслідковується правова позиція з цього ж приводу у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», де у п. 20 зазначено, що пеня за порушення договору нараховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочи, в тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні.
У зазначеній постанові Пленуму також вказується, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, дії банків в неповерненні вкладів кримчанам є незаконними, вирішити дане питання можливо шляхом звернення до банку, а у разі відмови банку до суду з позовною заявою про повернення депозитів, вкладів. Окрім самого вкладу вкладник має право на пеню, відшкодування втраченої вигоди, витрат на юридичне обслуговування, у зв’язку з порушенням прав, моральну шкоду.
Маю надію, що дана стаття допомогла вам, та буде корисною при захисті своїх прав та поверненні коштів.
За більш детальнішою інформацією та допомогою звертайтесь за тел.: 096-612-21-21; 093-00-55-614.