Вищий спецсуд України визнав кредитний договір в іноземній валюті недійсним

Дана стаття присвячена "прориву" у судовій практиці, який був здійснений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - РСС) 22 жовтня 2014 року по справі № 6-26251св14. Цей "прорив" полягає в тому, що нарешті-то суд визнав недійсним кредитний договір, який не відповідає вимогам, передбаченим у Законі України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон), Постанові Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (далі - Постанова Правління НБУ).

У ч. 2 ст. 11 Закону, п. 2.1. Постанови Правління НБУ передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Банки зобов'язані повідомити в письмовій формі Позичальника, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Така інформація для споживача є важливою, оскільки ознайомившись з останньою, він зможе вирішити для себе, наскільки справедливі умови кредиту, який йому потенційно може бути наданий надалі, і чи хоче він взагалі брати кредит у відповідному банку. У свою чергу, банкам не надавати таку інформацію або надавати її не в повному обсязі, вигідно, оскільки з'являється реальна можливість нажитися на споживача.

Також звертаємо увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону, п. 3.1. Постанови Правління НБУ банк повинен не просто надавати інформацію щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, а така інформація повинна міститися в кредитному договорі або додатку до нього і бути наданою у письмовій формі.

У п. п. 3.1, 3.2, 3.4 Постанови Правління НБУ деталізується, які положення повинні міститися в кредитному договорі або додатку до нього: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методом відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, пов'язаних з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та /або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). У кредитному договорі має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Банки зобов'язані такого виду споживчому договорі вказувати і вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Якщо ж подивитися на реальність, то, як правило, банки зазначених вимог у договорі не дотримувалися ні раніше, ні зараз. Не вказують графіків платежів з розписаної сукупною вартістю кредиту, супутніх послуг, умови відкриття, ведення та закриття рахунку, який був відкритий для надання банківського кредиту, тарифів і всіх сум коштів, які Позичальник має сплатити за договором кредиту, його обслуговування та погашення. Знову ж таки, все це додаткова можливість Банку нажитися на своїх клієнтів, видати їм кредит самої високої реальної процентної ставки, а відповідальності за це не настає ніякої.

Як показує практика, аналіз кредитних договорів на предмет дотримання Закону та Постанови Правління НБУ в аспекті зазначених вимог здійснюється судами поверхово, і відповідно кредитні договори не визнаються недійсними на цих підставах (Постанови ВСС від 19.10.2011 р. у справі № 6-14684св11, від 06.11.2013 по справі № 6-34549св13, від 01.07.2013 р. по справі № 6-25781зп13).

Тому рішення ВСС від 22.10.2014 р. по справі № 6-26251св14 - це як ковток свіжого повітря для сотень тисяч валютних позичальників. Суд визнав кредитний договір недійсним, в тому числі, в зв'язку з тим, що банк не повідомив письмово споживачу інформацію про умови кредитування, у тому числі щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, а в самому кредитному договорі не було детального розпису орієнтованої сукупної вартості кредиту, чим був порушений Закон, Постанова Правління НБУ № 168. ВСС прийшов до висновку, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Хоча раніше позичальниками подавалися тисячі таких позовів, на практиці вони не задовольнялися. Чи виявиться це рішення ВСС «світлом в кінці тунелю» або «потягом», найближчим часом повинен буде вирішувати Верховний Суд України, рішення якого є остаточними і обов'язковими для всіх судів...

Джерело: інтернет-видання UA - Reporter.com