Правовий висновок ВСУ про стягнення суми позики

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Головуючого Сімоненко В. М. суддів:Гуменюка В. І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю. Л., Охрімчук Л. І.,Романюка Я. М.,Яреми А. Р., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов'язання та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов'язання та трьох процентів річних. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що набрало законної сили рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 420 тис. 527 грн., судових витрат у розмірі 2 тис. 920 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп., усього ― 426 тис. 977 грн 60 коп.

Відповідач досі не виконав своє грошове зобов'язання з повернення суми позики, а тому ОСОБА_8 вважає, що він має право на отримання від позичальника (відповідача) процентів від суми позики до моменту належного виконання укладеного між ним та ОСОБА_9 договором позики. Оскільки розмір та порядок отримання процентів за договором позики не булі встановлені договором, то позивач визначив розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі ― НБУ) і 25 вересня 2013 року надав суду розрахунки, за якими просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України(далі ― ЦК України) проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ у період з 15 травня 2009 року по 6 березня 2012 року в розмірі 60 тис. 719 грн 73 коп., у період з 7 березня 2012 року по 25 вересня 2013 року в розмірі 36 тис. 214 грн 40 коп., усього ― 96 тис. 934 грн 10 коп.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 625 ЦК України інфляційні витрати за прострочення грошового зобов'язання у період з 7 листопада 2012 року по 21 березня 2013 року, з огляду на суму заборгованості 426 тис. 977 грн 60 коп. у розмірі 852 грн 67 коп. та три проценти річних від зазначеної суми заборгованості 426 тис 977 грн 60 коп. у період прострочення з 7 листопада 2012 року по 25 вересня 2013 року в розмірі 11тис. 335 грн 40 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 суму інфляційних витрат за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 841 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 11 тис. 164 грн 10 коп., всього 12 тис. 5 грн Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. У решті частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат у сумі 107 грн 30 коп. скасовано. У скасованій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 120 грн. У решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 було відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року (у залишеній апеляційним судом без змін частині) та рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень у частині відмови позовних вимог та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі ― ЦПК України), підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводь, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 червня 1999 року ОСОБА_8 уклав з ОСОБА_9 договір позики, за умовами якого передавши позичальнику грошову суму в гривнях, яка в доларовому еквіваленті складала 44 тис. 515 доларів США на момент передачі грошей, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_9 Оскільки в договорі позики сторони не визначили строк виконання зобов'язань позичальником, то позикодавець телеграмою, яку позичальник отримав 6 червня 2009 року, вимагав повернути йому борг. Але відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

7 листопада 2012 року рішенням Апеляційного суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики в загальній сумі 420 тис. 527 грн., судові витрати в розмірі 2 тис. 920 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп.

Частково задовольняючи позов і відмовляючи у стягненні процентів за договором позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року стягнуто заборгованість за договором позики з урахуванням вимог позикодавця про сплату боргу згідно з положеннями частини першої статті 1049 ЦК України, це свідчить про те, що рядків договором позики сплив і норми частини першої статті 1048 ЦК України можуть застосовуватися не можуть.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, міститься висновок про те, що проценти за користування позикою, передбачені статтею 1048 ЦК України, сплачуються за весь час фактичного користування коштами, тобто до реального виконання боржником свого зобов'язання.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаннями зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у рядків та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму, передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочивши виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язання язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язання зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договором позики або облікової ставки НБУ за весь рядків користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За таких обставин суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений термін до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.

Відтак суд обрахував суму процентів за користування грошовими коштами за договором позики за прострочений рядків, що складає 96 тис. 934 грн 10 коп., яка обчислюється за такою формулою: розмір заборгованості Х кількість днів прострочення Х подвійна ставка НБУ / кількість днів у році Х 100 процентів ((339 тис. 426грн х 147 днів х 10,25 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 14 тис. 011 грн 77 коп.)( 339 тис. 426грн х 30 днів х 9,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 650 грн 31 коп.), (339 тис. 426грн х 33 дні х 8,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 608 грн 46 коп.), (339 тис. 426грн х 575 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 41 тис. 44 грн 19 коп.), (339 тис. 426грн х 16 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 1 тис. 71 грн 73 коп.), (339 тис. 426грн х 444 дні х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 28 тис. 781 грн), (339 тис. 426грн х 64 дні х 7,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 3 тис. 882 грн 7 коп.), (339 тис. 426грн х 44 дні х 6,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 478 грн 7 коп.)), які підлягаю стягненню з відповідача ОСОБА_9 на користь позивача ОСОБА_8

За змістом частини п'ятдесят п'ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою скасувати.

Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування позикою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 проценти за користування позикою у розмірі 96 тис. 934 грн 10 коп.

У решті ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 969 грн 34 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді В. І. Гуменюк Н.П. Лященко Л. І. Охрімчук Я. М. Романюк Ю. Л. Сенін А.с Р. Ярема