Кошик
6 відгуків
+380 (96) 612-21-21
+380 (95) 868-03-82
Адвокат Драган Яна
Кошик

СУД ЗА ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ НЕ МАЄ ПРАВО ЗАСТОСУВАТИ ПОЗОВНУ ДАВНІСТЬ, А ІНДЕКСАЦІЇ ВНАСЛІДОК ЗНЕЦІНЕННЯ ПІДЛЯГАЄ ЛИШЕ ГРОШОВА ОДИНИЦЯ УКРАЇНИ (ВСУ у справі № 6-474цс16 від 18 травня 2016р.)

СУД ЗА ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ НЕ МАЄ ПРАВО ЗАСТОСУВАТИ ПОЗОВНУ ДАВНІСТЬ, А ІНДЕКСАЦІЇ ВНАСЛІДОК ЗНЕЦІНЕННЯ ПІДЛЯГАЄ ЛИШЕ ГРОШОВА ОДИНИЦЯ УКРАЇНИ (ВСУ у справі № 6-474цс16 від 18 травня 2016р.)

Правова позиція Верховного Суду України у справі  №6-474цс16: За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг рядок починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаність язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах рядок позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Проте, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципом рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність можуть застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

У справі, яка переглядається, сторони не зверталися із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу.

Таким чином, суд за власною ініціативою не може застосувати позовну давність.

Позивачка звертаючись до суду з позовом просила стягнути пеню, обчислену за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року.

Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли правильного висновку про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року) в межах заявах позовних вимог ОСОБА_7 з урахуванням того, що сторонами у спорі не було заявлено про застосування строків позовної давності.

Щодо застосування судами норми статті 625 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочивши виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язання язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

При ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

Аналізуйте: СУД ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ЯЗАНИЙ ВСТАНОВИТИ БАЛАНС МІЖ ЗАСТОСОВАНИМ ДО ПОРУШНИКА ЗАХОДОМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ВИГЛЯДІ НЕУСТОЙКИ Й ОЦІНКОЮ ДІЙСНОГО РОЗМІРУ ЗБИТКІВ, ЗАПОДІЯНИХ У РЕЗУЛЬТАТІ КОНКРЕТНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ (ВГСУ у Справі № 904/4950/15)

Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки! (ВСУ у справі № 6-37цс16 від 11 травня 2016р.)

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я. М.,суддів:Гуменюка В. І.,Охрімчук Л. І.,Яреми А. Р., Лященко Н.П.,Сімоненко В. М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Туристик», третя особа - Міністерство закордонних справ України, про стягнення страхового відшкодування, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Еталон»), товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (далі - ТДВ «Альянс Україна), товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Туристик» (далі - ТОВ «Пегас Туристик»), третя особа - Міністерство закордонних справ України, про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача 159 729 грн. 07 коп. невиплаченої суми страхового відшкодування, 35 140 грн. 53 коп. пені, обчисленої за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 54 298 грн. 45 коп., що становить 3 % річних за період з 28 січня 2008 року по 2014 рік, та 32 256 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок невиплати страхового відшкодування.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 3 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_7 159 729 грн. 70 коп. невиплаченої суми страхового відшкодування, 5 820 грн. 13 коп. пені, 120 436 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 30 996 грн. 31 коп., що становить 3 % річних. У решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Страхова компанія «Еталон» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до касаційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального та процесуального права, невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини 2 статті 258 ЦК України, частини 2 статті 625 ЦК України, статті 309 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Страхова компанія «Еталон» Кучерявого С. В. на підтримання заяви, перевіривши доводь заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановити, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 24 січня 2008 року між дочкою позивача, ОСОБА_9, та ПАТ «Страхова компанія «Еталон» було укладено договір комплексного страхування подорожуючих за межі країни постійного проживання.

Згідно Умов комплексного страхування подорожуючих за межі країни постійного проживання (далі - Умови), страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування, яка відбулась під час дії договору страхування і з настанням якої виникає обов'язок Страховика здійснити виплату на умовах договору страхування.

На підставі пункту 5.1 статті 5 Умів розмір страхової суми визначається за взаємною згодою між Страховиком та Страхувальником при укладенні договору страхування.

За програмами А, В, С, Д страхова сума є єдиною на всі послуги з урахуванням лімітів відповідальності, встановлених програмою страхування.

Вказаним договором передбачено Програму страхування «В» (базова) із встановленою сумою страхування 15 000 доларів США та 1 000 грн. при комплексному страховому платежі у розмірі 11 грн. 36 коп., сплаченому застрахованою особою ОСОБА_9 24 січня 2008 року.

Відповідно до підпункту 3.2.1., пунктом 3.2. та статті 3 Умів здійснення Спеціалізованою службою Страховика (Асистансом) непередбачуваних витрат, пов'язаних із наданням допомоги застрахованій особі, в тому числі і у випадку смерті застрахованої особи, кваліфікується як страховий випадок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шарм-ель-Шейх (Єгипет) стався нещасний випадок при катанні на квадрациклі, внаслідок якого донька позивача ОСОБА_9 отримала травми, від яких померла, що стверджується листом Egypt Assistance та свідоцтвом про смерть (реєстрація смерті здійснена у м. Шарм-ель-Шейху 31 січня 2008 року).

З листів позивачки до Міністерства закордонних справ України від 17 листопада 2011 року, 2 березня 2012 року та 6 вересня 2013 року, в яких містяться прохання про допомогу у сприянні отримання страхових виплат у зв'язку із смертю дочки позивача, вбачається, що ПАТ «Страхова компанія «Еталон» ігнорує її звернення та ухиляється від здійснення страхової виплати.

Судами також встановлено, що відповідачем ПАТ «Страхова компанія «Еталон» було сплачено на користь Асистуючої компанії «Remed Assistance Co. Ltd» кошти в розмірі 4 347 доларів США в якості витрат, понесених за репатріацію тіла в Україну згідно умов договору, що підтверджується листом Egypt Assistance.

Задовольняючи позов та стягуючи з ПАТ «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_7 159 729 грн. 70 коп. (тобто, 15 000 доларів США, що станом на 27 листопада 2014 року еквівалентно 223 500 грн., 4 347 доларів США, що еквівалентно 64 703 грн. 30 коп. + 1 000 грн. згідно з договором) невиплаченої суми страхового відшкодування, 5 820 грн. 13 коп. пені за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року, 120 436 грн. 19 коп. інфляційних втрат (за період з 28 січня 2008 року по 15 липня 2014 року) та 30 996 грн. 31 коп., що становить 3 % річних, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачем ПАТ «Страхова компанія «Еталон» як страховиком не виконано страхового відшкодування при настанні страхового випадку який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шарм-ель-Шейх (Єгипет) із застрахованою особою, чим порушив права позивача.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 1 червня 2011 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення суми збільшення боргу на індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання та відмовляючи у задоволенні цих вимог, виходив із того, що визначення у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить поважному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України-гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Крім того, при ухваленні рішення про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу та перерахуванні суми боргу з іноземної валюти у національну суд врахував офіційних курс гривні до долара, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

- від 5 жовтня 2015 року, від 20 січня 2016 суд касаційної інстанції виходив із того, що індексації суми коштів внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає.

- від 21 січня 2015 року, від 23 квітня 2014 року, від 23 квітня 2014 року, 8 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення ї до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже, аналіз норми частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року суд виходив із того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це рядків, у межах якого особа може звернути до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається знову (ч. ч. 1,3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст.261 ЦК України). Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення ї до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які малі місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах рядок позовної давності за основною вимогою.

Викладене свідчить про ті, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті частини другої статті 258 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно пункту першого статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до п. п. 1-3 ч. 1 статті 988 ЦК України зобов'язання страховик зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у рядків, встановлений договором.

Згідно статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування -це пісьмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні рядки та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належний чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що застрахованою особою ОСОБА_9 було виконано умови договору страхування (соntract) № 00837 - 8169212 комплексного страхування подорожуючих за межі країни постійного проживання, та 24 січня 2008 року внесено оплату страхового платежу в повному обсязі.

У тієї ж годину, відповідачем ПАТ «Страхова компанія «Еталон», як страховиком, не виконано належний чином зобов'язання за договором, не проведено виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шарм Ель Шейх (Єгипет) із застрахованою особою.

Ураховуючи, що страхова компанія належний чином не виконала своїх зобов'язань за договором, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Еталон» страхового відшкодування 15 000 доларів США та 1 000 грн. при комплексному страховому платежі, сплаченому застрахованою особою ОСОБА_9 від 24 січня 2008 року.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається статтею 610 ЦК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 551 ЦК України та умов договору (пункт 7.7.3) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 0,01 % від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення платежу, у разі несвоєчасного здійснення страхової виплати.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення ї до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг рядок починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаність язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах рядок позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Проте, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципом рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність можуть застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

У справі, яка переглядається, сторони не зверталися із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу.

Таким чином, суд за власною ініціативою не може застосувати позовну давність.

Позивачка звертаючись до суду з позовом просила стягнути пеню, обчислену за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року.

Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли правильного висновку про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року) в межах заявах позовних вимог ОСОБА_7 з урахуванням того, що сторонами у спорі не було заявлено про застосування строків позовної давності.

Щодо застосування судами норми статті 625 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочивши виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язання язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

При ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

Таким чином суди дійшли неправильного висновку про те, що індексації підлягає невиплачена сума страхового відшкодування згідно з договором, визначена в іноземній валюті (15 000 доларів США за вирахуванням сплачених витрат за репарацію в розмірі 4 тис. 347 доларів США).

Індексації підлягає лише 1 000 грн. яка згідно з договором визначена у гривні.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2 статті 355 , пунктом 1 частини першої статті 360-3 , частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 3 лютого 2015 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я. М. Романюк

Судді: В. І. Гуменюк                                                                             

Н.П. Лященко

Л. І. Охрімчук

В. М. Сімоненко

А. Р. Ярема

 

Інші новини

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner